Дитяча парта трансформер та стілець
« Вернуться к списку публикаций
Як виховати відмінника?
Думаю, кожен з батьків бажає, щоб їх коханий був ідеальним...
Думаю, кожен з батьків бажає, щоб їх коханий (кохана) Сніжаночка, Оленочка, Юленька, Петро, Степанчик, Сашко і т.д. були:
А) розумним учнем, який заслужено отримував тільки хороші позначки.
Б) успішним студентом, якому іспити зараховуватимуть "автоматом".
В) високооплачуваним фахівцем, який зуміє не тільки кар'єру будувати, але при цьому і про сім'ю не забувати.
Але, як відомо, більшість найнеобхідніших "кар'єрних" якостей дитина отримує у процесі виховання. Все, чому ми навчимо обожнюваних чад, потім і відіб'ється на рівні успішності (в навчанні, кар'єрі, житті, зрештою.)
Ось дитина пішла до школи.
Радісний рожевощокий карапуз поступово стає самостійною повноцінною особистістю. Але на шляху, що цілком природно, на нього чекають безліч перешкод, сліз, розчарувань та інших неприємностей.
Одним із таких стане перша двійка.
Ви розумієте, що дитина не справляється з навантаженням, що вона не до кінця засвоює матеріал, що, можливо, у неї недостатньо добрі стосунки з викладачем тощо. Ви починаєте докоряти собі, задаючи безліч питань:
"Що робити? Чи варто контролювати виконання домашніх завдань? Як і чим допомагати? І чи треба?"
По-перше, перестаньте переживати. Дитина повинна сама зіткнутися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Але робити це потрібно акуратно, щоб у дитини не виникло відчуття, що її покинули, залишили наодинці з проблемою, яка в її ніжному та юному віці здасться просто катастрофою.
Але і тут не варто перегинати ціпок.
Допомагайте тільки в тому, з чим він справді не в змозі впоратися самостійно (наприклад, не може знайти правильного рішення задачі).
Контролюйте виконання домашнього завдання, але не сидіть поруч із ним, перевіряючи кожну кому та правильно/неправильно вирішений приклад.
Ніколи не розмовляйте з дитиною наказом. Пам'ятайте: він ще тільки вчиться.
Ніколи не використовуйте систему на кшталт: "Прочитай, будь ласка, параграф, а я тобі шоколадку куплю". Таким чином, ви привчите дитину робити все лише заради заохочення. І в майбутньому він, звикнувши, вже перестане вчитися безкорисливо, з кожним разом вимагаючи більшого "частування".
Постарайтеся пояснити вашому синові/дочці, що жодне заняття, а тим більше, навчання не принесе відчутної користі, якщо вже від самого процесу він/вона не навчиться отримувати задоволення. Домашню роботу необхідно організовувати таким чином, щоб дитина сама тягнулася до нових знань.
І, звичайно ж - не забувайте частіше підбадьорювати дитину. Саме "хвалити" а не заохочувати солодощами кожний вирішений приклад чи прочитане оповідання.
Ще один момент, який, можливо, заведе вас у глухий кут - дитина сама відмовиться від допомоги. Це може статися тому, що, загалом, кожній людині хочеться самому контролювати ситуацію, всі ми прагнемо самостійності та незалежності. Вчиняйте так, щоб дитина розуміла, що ви завжди поруч і готові їй допомогти, але "допомогти", як друг, а не контролювати, як вчитель. Ви для своєї дитини, перш за все, товариш, до якого він може і, швидше за все, захоче звертатися за порадою.
Якось склалося, що мене у дитинстві контролювали мало. Можна було вчитися, а можна – і ні. Але щось таке собі "невидиме" (якесь зовсім непомітне підштовхування до пізнання) все-таки існувало. Адже якось я, дитина, якій більше хотілося гуляти на вулиці, ніж читати книжки та вчити уроки, обрала перше: я вчилася, та ще й на "відмінно".
Зараз дякую батькам за те, що можу пишатися сама собою.
І ось, подумуючи про своє потомство, запитала якось маму: "Як ти так змогла: нічого не вказуючи, не змушуючи і не контролюючи, вкласти в мій дитячий розум, що "добре", а що "погано". Відповіддю були слова: " Не знаю. Мама, мабуть, навчила”.
Ось так і виходить, що з покоління до покоління передається гарне виховання, уміння бути людиною.
Тому – допоможіть своєму чаду вирости самостійною, розумною, освіченою особистістю. Ну, а він уже продовжить ваш славний рід.
